Останні новини
Ландік розповів про організаторів сепаратизму на Луганщині.

Екс-депутат Верховної Ради Володимир Ландік розповів, хто і коли допомагав розвалювати Україну і стояв у витоків створення терористичних організацій на Донбасі Про це він розповів в ефірі Еспресо.TV. “Я не те, що впевнений, я це знаю (своїми вухами чув і на власні очі бачив), саме голова ради, який поставлений був Єфремовим у Луганський облраді Голенко [...]

Детально
Вівця зі зброєю не перетворюється на вовка: у Донецьку терористи відібрали зброю у бійців “Соколу”

У Донецьку 50 терористів примусили здати зброю 5 бійців спецпідрозділу запорізького УБОЗу “Сокіл”, які забезпечували охорону працівників Генеральної прокуратури, що проводили виїмку документів в одному із банків у центрі міста в рамках слідчих дій. “Після того бійці “Соколу” вийшли на вулицю та сіли у службовий автомобіль, були заблоковані іншими транспортними засобами, на яких прибули сепаратисти, [...]

Детально
Викрадений активіст знайдений закатованим у лісі на Черкащині

Тіло зниклого напередодні активіста та журналіста Василя Сергієнка знайшли закатованим у лісі в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області. Про це повідомив очільник черкаської обласної організації партії “Свобода” Юрій Ботнар, пише “Прочерк”. За даними Ботнара, Сергієнка знайшли “з пакетом на голові, з ножовими пораненнями, наручниками на руках”. Раніше міліція повідомляла, що у Корсунь-Шевченківському районі на 130 км [...]

Детально
Одного з лідерів “Білого молоту” затримано через підозру у розстрілі київських даішників

У Києві міліція затримала Владислава Гораніна, одного з координаторів організації “Білий молот”, що входила на Майдані до складу “Правого сектору”. Про це Gazeta.ua повідомив лідер “Білого молоту” Антон Бондаренко. Гораніна заарештували за нез’ясованих причин й, за словами активіста, утримують у Дніпровському районному відділенні внутрішніх справ міста Києва, розташованому за адресою вул. Красноткацька, 2а. Міністр внутрішніх [...]

Детально
Націоналісти Харкова відчайдушно захищалися

Стрілянина біля офісу організації “Патріот України”, що входить до складу “Правого сектору”, в Харкові стихла. Але активісти не поспішають покидати приміщення, оскільки попереджені про засідки проросійських активістів. Про це в коментарі Gazeta.ua розповів один з очевидців кривавої події на вул. Римарській, 18, де сталося зіткнення націоналістів та представників проросійського клубу “Оплот”. Зокрема, за словами джерела, [...]

Детально
Донецьк в крові за мовчазної згоди міліції

Учасників мітингу за соборність України в Донецьку 13 березня закидали петардами і світлошумовими гранатами, і міліція ніяк цьому не перешкоджала. Про це в інтерв’ю виданню “Остров” розповів житель Донецька Михайло Пономаренко. “У мене і моїх знайомих не було ніяких засобів захисту – ми просто стояли по периметру поруч з міліцією. В нас кидали петарди, світлошумові [...]

Детально
Хмаринка тегів

Дмитро Павліченко: Допомагатиму незаконно засудженим. У тюрмах таких більше половини.

26 лютого з колонії в місті Новгород-Сіверський на ­Чернігівщині випустили 50-річного Дмитра Павліченка. Його, сина Сергія і ще 21 в’язня звільнила від покарання Верховна Рада. Дмитро — єдиний довічник за часів Незалежності, якого повністю реабілітували. З сином відбували покарання за вбивство судді Сергія Зубкова.

— Про реабілітацію дізнався випадково, з телевізора, — каже Дмитро Павліченко. — Почув, що 24 лютого депутат Ляшко зареєстрував постанову про звільнення політв’язнів. За два дні мене звільнили.

Зустрічаємося у китайському ресторані на столичній вул. Ревуцького. Дмитро одягнений у чорне, запізнюється на 40 хв. Йдучи вулицею, тримає руки за спиною, як в’язні на прогулянці.

— Ми очікували, що вийдемо. Але думали, доб’ємося цього через Європейський суд. Там відкрили провадження, з травня мали розглядати справу. Сталося швидше. Все через те, що на Майдані загинули люди. Нас підтримували багато людей. ­Додушили, що сам Шуфрич (Нестор Шуфрич — нардеп-”регіонал”. — “ГПУ”) вимагав з трибуни нашого звільнення. З одного боку, приємно, з іншого — страшно, що заради цього стільки людей загинули.

Як почуваєтеся?

— Досі не можу зорієнтуватися в часі й просторі. Радий, що зміг обняти жінку, молодшого сина. Коли мене посадили, Вані було 6 років, зараз 9. Три роки його не бачив. По телефону говорив, але дружина на суд не водила.

Як вони переживали ув’язнення?

— У жінки була істерика, як почула про вирок. Я посміхнувся: “Ми все одно вийдемо”.

Чому були впевнені?

— Бо у справі багато нестиковок. Наприклад, покази лікарів. Вони свідчили, що знайшли тіло судді з вогнепальними пораненнями, без ножових. А у версії слідства з’явилися три ножові поранення. Протокол огляду тіла написаний одними чорнилами, прізвище судді — другими. У протоколах вилучення немає ні ключів, ні паспорта й брелків Зубкова. Дружина судді свідчить, що отримала їх від міліціонерів. То де вони у них взялися?

Плануєте покарати причетних до ув’язнення?

— До влади прийшли інші люди, готують закон про люстрацію. Вона зачепить усіх причетних міліціонерів, прокурорів, суддів.

Де зараз живете?

— У родичів. Наша квартира досі під арештом. Вимагатимемо зняття, як отримаємо документи про реабілітацію. Але всі наші речі знищили.

Як відбували покарання?

— В ізоляторі свої правила, зі співкамерниками не можна говорити. Неправильно поставив склянку — скандал. Щось не так зробив — знову сварка. Прислали мені раз передачу, співкамерник з’їв весь хліб. Я захотів і взяв його. Він почав мене душити, ледь відбився.

В ізоляторі можна дістати заборонені речі?

— Що завгодно. Правда, удвічі дорожче, ніж до фільму. (2012 року журналісти зняли про Лук’янівський слідчий ізолятор документальний фільм “Тюрма №13″. — “ГПУ”). Мене тримали у секторі максимального рівня безпеки. Там майже нереально щось мати, щодня шманали. На дверях було шість амбарних замків, електрон­ний і два засуви. Камера два на три метри, металеві стіни вкриті грибком. Умивальники замуровані, кран такий маленький, що не вмиєшся. На прогулянку виводили четверо конвоїрів у масках і з собакою. Душ — раз на тиждень.

У в’язниці умови кращі?

— Там відносний порядок. Камери на одного, двох чи трьох. Спілкуватися можна лише зі співкамерником. Зі мною сидів чоловік, якого 20 років тому екстрадували з Росії, з найстрашнішої в’язниці “Чорний дельфін”. Він отримав довічне за вбивство жінки. Просто був останнім, хто її бачив.

Які мали стосунки?

— Зустрів мене насторожено. Він дуже пунктуальний, аку­ратний. Розказував, які речі де мають стояти. Чашка тут, миска — там. Щодня мив підлогу. Спочатку трохи напружено було, потім стосунки нормалізувалися. Він був відірваний на політиці, весь час про неї говорив. Після розмов до багатьох речей ставився інакше.

Хто сидів у сусідніх камерах?

— Поруч — людоїд, далі — серійний убивця. З людьми я практично не перетинався. З конвоїрами не конфліктував. Вони робили свою роботу, я режим не порушував.

Серед в’язнів існують ієрархії?

— Лише в загальних камерах. Там є і смотрящий, і котлова хата, і общак. З останнього частину віддають на “больнічку” (пацієнтам тюремної лікарні. — “ГПУ”), пезежнікам (довічно ув’язненим. — “ГПУ”), “особонуждающимся” (в’язні без родичів. — “ГПУ”), на “подогрєв” (передачі людям, які їх не отримують. — “ГПУ”). У Лук’янівці мене “гріли” — передавали пакети з їжею, цигарками і чаєм. Чай та цигарки — основна валюта в’язниць.

Що робитимете на волі?

— Допомагатиму незаконно засудженим. У тюрмах таких більше половини. Планую видати книжку, що написав у в’язниці, більше часу проводитиму із сім’єю.

50-річний Дмитро Павліченко з дружиною 42-річною Наталією виховують синів 20-річного Сергія та Івана, 9 років. На час затримання старший навчався на економіста у Київському національному університеті будівництва й архітектури, молодший пішов до школи.

Родина жила у квартирі на першому поверсі будинку на вул. Богдана Хмельницького. У 1996 році отримали дозвіл і звели поряд прибудову-еркер. Туди переселились, квартиру здавали в оренду. У 2000-х десяток квартир із 23, що є в будинку, скупила голландська фірма “Гоойорд Б. В.”. Продавати свою Павліченки відмовились, за що їм почали погрожу­вати. Згодом суд ухвалив рішення відібрати й розвалити прибудову.

Свідки вбивства не впізнали Павліченків

21 березня 2011 року в ліфті свого будинку вбили суддю Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова. За два дні міністр внутрішніх справ заявив, що вбивця — киянин, який погрожував судді в інтернеті. Міліціонери арештували Дмитра Павліченка і його сина 19-річного Сергія. Чоловік критикував суддю. На підтримку затриманих виступили десятки тисяч киян.

7 грудня 2011 справу почали розглядати в Голосіївському райсуді столиці.

7 жовтня 2012 року Дмитра Павліченка засудили довічно, синові дали 13 років тюрми. Апеляційний суд залишив вирок у силі, додатково зобов’язав стягнути з Павліченків 500 тис. грн на користь потерпілих і 500 тис. грн — за експертизи.

Докази звинувачення:
— мотив — помста за знесення самовільної прибудови;
— зізнання Павліченка-молодшого;
— відбитки пальців на знайденому на місці вбивства візку належать Павліченку-старшому;
— знайдена на місці вбивства кров належить Павліченку-молодшому;
— у квартирі Павліченків виявлено аркуш паперу з адресою судді.

Докази захисту:
— відсутність мотиву: родину з прибудови виселила приватна фірма;
— троє свідків не впізнали Павлі­ченків;
— зізнання Сергія вибили тортурами;
— собака, що взяв слід, завів у протилежний бік, який показував Сергій;
— вилучені на місці вбивства речі не відповідають тим, що дали на експертизу.

Джерело

Поділитися у соц. мережах

Share to LiveJournal
Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki
Share to MyWorld

Leave a Reply